Mitteilungen aus dem Verband

Stellungnahme des VHD zum Gesetzentwurf zur Novellierung des WissZeitVG

Am 17.03.23 hat das Bundesministerium für Bildung und Forschung (BMBF) die Eckpunkte eines...

RSS |  Weitere Mitteilungen »

Aktuelles aus der Geschichtswissenschaft

DFG-Schwerpunktprogramm 2361 „Auf dem Weg zur Fluvialen Anthroposphäre“

Am 9. und 10. März 2023 fand das Kick-off-Treffen des DFG-Schwerpunktprogramms 2361 „Auf dem Weg...

RSS |  Weitere Neuigkeiten »

Reconciliation in Post-Dictatorship Societies in the 20th and 21st Centuries: Ukraine in an international Context

Directly to the program (English)

Directly to the program (Ukrainian)

Lviv, 14–15 January 2016
Ukrainian Catholic University Conference Center, Lviv, Khutorivka str., 35 a

Dealing with history responsibly and, if need be, arguing over the accurate assessment of the past are two crucial processes for the cohesion and sustainability of a society. In Ukraine, just as in Germany and other countries, the history of dictatorship, especially more recent experiences of it, continues to be a source of conflict for cultures of memory. Differences can, however, be reconciled through a collective endeavor to work through the past on the basis of historical knowledge.

Dictatorships aim to produce societies that are uniform. Social, economic, cultural, religious, and even political fault lines and disputes tend to be forcibly suppressed by an overarching ideology and limits on freedom of expression. When a dictatorship collapses, this fiction of a homogeneous society also breaks down. A comparative view of how dictatorships end and states and societies are revived in the modern period reveals the extreme tensions that tend to characterize such transitions. Traditional conflicts – even those that seem to have been surmounted long ago – between regions, ethnic groups, social classes or milieus, denominations and religions, and between disparate cultures of memory, can be reactivated abruptly in such situations and resumed with even greater virulence. At the same time, the dictatorship itself is a source of new conflicts, such as the opposition between the outgoing regime’s supporters and its opponents.

Democratic societies have no other choice than to resolve these conflicts by way of extended discursive processes. The historical experiences involved in these have been quite varied. South Africa took an unusual approach to memory work after the end of Apartheid by inviting both perpetrators and victims to speak freely about their experiences, without fear of judicial consequences, before its Truth and Reconciliation Commission. The country nonetheless continues to be deeply divided. The way Germany has worked through National Socialism is widely considered exemplary; its handling of the injustices of the communist regime in the GDR, in particular by opening the state security services archives, has been of interest to other post-dictatorship societies around the world, from Peru to Brazil to Tunisia. Nevertheless, in West Germany, the first few decades following liberation from National Socialism were characterized by repression, collective silence, and calls for “wiping the slate clean.” Similar tendencies have sometimes presented themselves in working through East Germany’s history as well. On the other hand, a whole flourishing field of civil society initiatives for the remembrance of and research into the past as well as for future-oriented commemoration has come into being. Reconciling disparate narratives of the past takes time, as the process of dealing with Franco’s legacy in Spain has demonstrated. Until recently, crimes perpetrated by the fascist regime were rarely discussed in public. Often there was no way to reconcile the memories its opponents had with those of its supporters. A similar process can be seen in the western Balkans, where following the Yugoslav wars of the 1990s, Serbs, Bosniaks, and Croats have each cultivated their own cultures of memory, with little interaction between them. It is with this background in mind that we turn our attention to the current situation in Ukraine, where dealing with history responsible is a key issue in the development of a civil society. The complexity of the situation there not only involves opposition between adherents and adversaries of the pre-Euromaidan governments and between agents and victims of the older Soviet regime; differences between language groups, regional identities, and cultures of memory, which had been repressed during the Soviet period, also play a significant role. Memories of the Second World War, German occupation, the Holocaust, forced resettlements and expulsions, and of the Holodomor and Soviet dictatorship are in many cases incompatible. Another particularity of the Ukrainian case is that although Soviet rule there ended twenty-five years ago, the post-Soviet regimes have yet to bring about social reconciliation in the country. Ukrainian society thus lingers in a post-Soviet phase. For this reason, Ukraine currently faces the fundamental question as to whether it will now take the path of reconciliation and if so what instruments (criminal justice, historical research, education, truth commissions, etc.) and historical models it will use along the way.

Reconciliation is not a state to be achieved once and for all, but a long-term, complex, and open-ended discursive process that must satisfy specific conditions relevant to the society and memory of culture it takes place in. There simply is no ideal, universally applicable solution. This conference nonetheless aims to provide an orientation in the form of comparative discussions of reconciliation’s treatment in cultures of memory in Germany, Ukraine, and other post-dictatorship societies in the twentieth and twenty-first centuries. And it is in this context that we will investigate the social and political requirements of coming to terms with and remembering the past in today’s Ukraine.

The conference is planned as a scientific symposium for fostering academic exchange between Ukrainian, German, and others historians and researchers from around the world. The discussion will also be available to a wider public, both during the conference itself and in the proceedings to be published afterwards. German and Ukrainian legislators will also be invited to attend.


14 January 2016

10.30 am – 11.00 am
Welcoming Adress

Myroslav Marynovych (Ukrainian Catholic University, Lviv, Ukraine)
Martin Schulze Wessel (LMU Munich, Germany)
Valeriy Smoliy (National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv)

11.00 am - 1 pm

Jan Kubik (SSEES/University College London, Great Britain)
Gesine Schwan (Humboldt-Viadrina Governance Plattform, Berlin, Germany)

Chair: Guido Hausmann (LMU Munich, Germany)

Lunch break

2 pm – 4 pm
“Coming to Terms with the Past” and Reconciliation in Germany
Stefanie Schüler-Springorum (Center for Research on Antisemitism Berlin, Germany)
Dorothee Wierling (University of Hamburg/ Potsdam Centre for Contemporary History, Germany)

Chair: Martin Schulze Wessel (LMU Munich, Germany)

Coffee break

4.30 pm - 6.30 pm
“Historia, memoria, olvido” and Reconciliation in Spain

Julián Casanova (Universidad de Zaragoza, Spain)
Xosé M. Núñez Seixas (LMU Munich, Germany) 
Tomasz Stryjek (Institute of Political Studies Polish Academy of Sciences, Warsaw)

Chair: Yuri Shapoval (I.F. Kuras Institute of Political and Ethnic Studies/ National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv)

15 January 2016

9.00 am – 11.00 am
Dealing with the Past and Reconciliation in Ukraine
Oxana Shevel (Tufts University, Medford, USA)
Frank Sysyn (University of Alberta, Edmonton, Canada)
Yaroslav Hrytsak (Ukrainian Catholic University, Lviv, Ukraine)

Chair: Igor Shchupack (Tkuma Ukrainian Institute for Holocaust Studies, Dnipropetrovsk, Ukraine) 

Coffee Break

11.30 am – 1.30 pm
Dealing with the Past and Reconciliation: Further International Comparative Cases
Holly Case (Cornell University, Ithaca, USA)
Ger Duijzings (University of Regensburg, Germany)

Chair: Jutta Scherrer (École de Hautes Études en Sciences Sociales (EHESS), Paris, France)

Lunch break

2.30 pm – 3.30 pm
Concluding Remarks
Dariusz Stola (Museum of the History of Polish Jews, Warsaw, Poland)
Mark von Hagen (Arizona State University, Tempe, USA)


This is a conference of the German-Ukrainian Historical Commission and is kindly supported by

DAAD – German Academic Exchange Service
VHD – Verband der Historiker und Historikerinnen Deutschlands
Robert Bosch Stiftung
Ukrainian Catholic University
Tkuma Institute for Holocaust Studies
James Temerty Program for Jewish Studies, Ukrainian Catholic University
Petro Jacyk Program for the Study of Modern Ukrainian History and Society (University of Alberta, Ivan Franko Lviv National University, Ukrainian Catholic University)

Примирення у пост-диктаторських суспільствах у ХХ — ХХІ ст.: Україна у міжнародному контексті

Львів, 14-15 Січня 2016
Конференційний центр Українського Католицького Університету, Львів, вул. Хуторівка, 35а

Відповідальний підхід до історії а, в разі потреби, дискусія щодо якомога правдивішої оцінки минулого є двома ключовими процесами для згуртованості та стабільності суспільства. Історія диктатури в Україні, як і в Німеччині та інших країнах світу, була і залишається джерелом конфліктів, пов'язаних з культурами пам'яті, особливо, якщо ця диктатура існувала зовсім недавно. Проте ці відмінності можна примирити завдяки спільним зусиллям навколо роботи над минулим, і ця робота має опиратися на історичне пізнання.

Диктатури прагнуть створити однорідні суспільства. Тому соціальні, економічні, культурні, релігійні або навіть політичні лінії розламу та конфлікти, як правило, насильно придушуються з допомогою панівної ідеології та обмеженням свободи самовираження. Коли диктатура зазнає краху, разом з нею руйнується фікція суспільної однорідності. Порівняльний аналіз розвалу диктаторських систем та зародження нових держав та суспільств, в сучасному світі, виявляє, що перехід від перших до других як правило супроводжується винятково гострою суспільною напругою. Традиційні лінії напруження - навіть ті, що здавались давно подоланими – конфлікти між регіонами, етнічними групами, соціальними класами чи спільнотами, конфесіями та релігіями, а також між розрізненими культурами пам’яті можуть раптово відроджуватися та продовжитись з ще більшою гостротою. Водночас сама диктатура cтає джерелом нових конфліктів, як от - для прикладу – внаслідок протистояння між прихильниками та противниками минулого режиму.

Демократичні суспільства не мають іншого вибору, окрім вирішення цих конфліктів шляхом розширених дискурсивних процесів. Історичні форми цих процесів мають різноманітний характер. Так, після падіння режиму Апартеїду у Південній Африці було вибрано незвичний спосіб роботи з памяттю: спеціальна “Комісія Правди та Примирення” запросила винуватців та жертв, вільно, та без загрози юридичних наслідків, розповісти про власний досвід. Тим не менше, країна залишається глибоко поділеною.

Шлях Німеччини в роботі з памяттю про націонал-соціалізм часто наводиться як приклад для наслідування. Її постава до злочинів комуністичного режиму НДР, зокрема відкриття архівів державної безпеки, зацікавила пост-диктаторські суспільств від Перу та Бразилії до Тунісу. Тим не менше, для Західної Німеччини перші десятиліття після звільнення від націонал-соціалізму характеризувалися репресіями, колективним мовчанням та закликами “повернення до чистого аркушу.” Аналогічні тенденції часом були характерними і в переосмисленні історії НДР. З іншого боку, громадянське суспільство запропонувало цілу низку різноманітних ініціатив, повязаних з пам’яттю та дослідженням минулого, а тажож започаткувало орієнтовані на майбутнє комемораційні практики.

Процеси, пов’язані зі спадщиною Франко в Іспанії показали, що узгодження розрізнених наративів минулого потребує певного часу. Донедавна публічне обговорення злочинів фашистського режиму було рідкіcним явищем. Проте трапляються ситуації, коли не існує шляху примирити конфліктні пам’яті. Такі процеси можна спостерігати на західних Балканах, де серби, босняки та хорвати після Югославських воєн 1990-х, розвинули власні культури пам’яті, з низьким рівнеми взаємодії між собою.

Власне  беручи до уваги усі вищеописані процеси і приклади, ми маємо намір зосередити нашу увагу на сучасній ситуації в Україні,   де відповідальний підхід до роботі з історією стає ключовим питанням для розвитку громадянського суспільства. Складність української ситуації полягає не лише в суперечності між прихильниками і противниками  урядів до Євромайдану чи виконавцями та жертвами  старішого радянського режиму -- важливу роль відіграють такою відмінності між мовними групами, регіональними ідентичностями і культурами пам'яті, репресованими в радянські часи. Спогади про Другу світову війну, німецький окупаційний режим, Голокост, вимушені переселення та депортації, Голодомор та радянську диктатуру в багатьох випадках не сумісні між собою Іншою особливістю українського випадку  є  факт, що незважаючи на те, що   радянська держава розвалилася двадцять пять років тому, пост-радянські уряди не спромоглися досягти суспільного примирення. У цьому відношенні українське суспільство застряло у пост-радянській фазі. Тому перед сучасною Україною стоїть фундаментальне запитання  – чи зможе вона стати на шлях примирення, і якщо так, то які інструменти (кримінальне право, історичні дослідження, освіта, комісії з визначення привди і т.д.)  та історичні моделі будуть використовуватися на цьому шляху.

Примирення не є станом, який можна  досягти раз і на завжди. Це довготерміновий, складний та відкритий дискурсивний процес. Він повинен  задовольняти специфічні умови, хараткерні для суспільства та культури памяті  ,  де він проходить.  Не  існує  універсального ідеального вирішення проблем примирення. Тим не менше, конференція має на меті запропонувати певні орієнтири, обговорюючи в компаративній дискусії кілька прикладів примирення на основі культури пам'яті в Німеччині та Україні, а також в інших пост-диктаторських суспільствах 20 та 21 століть. Саме в цьому контексті ми будемо простежувати соціальні та політичні передумови примирення навколо минулого та памяті про нього в сучасній Україні.

Ця конференція запланована як науковий симпозіум , що має на меті інтенсифікувати науковий діалог між українськими, німецькими й іншими істориками   та  дослідниками з усього світу.  Дискусія буде також доступна широкій аудиторії, як безпосередньо під час проведення конференції,так і  через подальшу публікацію доповідей учасників. Окрім цього до участі будуть запрошені німецькі та українські законодавці.


14 січня 2016 

10.30 am – 11.00 am

Привітальні промови
Мирослав Маринович (Український Католицький Університет, Львів, Україна)
Мартін Шульце Вессель (Мюнхенський Університет ім. Людвіґа - Максіміліана, Німеччина)
Валерій Смолій (Інститут історії України, Національна Академія Наук України, Київ, Україна)

11.00 am - 1 pm
Вступні доповіді
Ян Кубік (Школа Слов’янських та Східно-Європейських Студій/ Університетський Коледж Лондона, Велика Британія)
Ґезіне Шван (Управлінська Платформа Гумбольд - Віадріна, Берлін, Німеччина)

Модератор: Ґвідо Гауcман (Мюнхенський Університет ім. Людвіґа-Максіміліана, Німеччина)

Перерва на обід

2 pm – 4 pm


„Подолання минулого“ та примирення в Німеччині
Стефані Шюлер-Шпрінґорум (Берлінський Центр Дослідження Антисемітизму, Німеччина)
Дороте Вірлінґ (Гамбурзький Університет/ Потсдамський Центр Сучасної Історії, Німеччина)

Мартін Шульце Вессель (Мюнхенський Університет ім. Людвіґа - Максіміліана, Німеччина)

Перерва на каву

4.30 pm - 6.30 pm
“Historia, Memoria, Olvido” і примирення в Іспанії
Хуліан Казанова (Сараґоський Університет, Іспанія)
Хосе М. Нуньєс Сейшаш (Мюнхенський Університет ім. Людвіґа - Максіміліана, Німеччина)
Томаш Стриєк (Інститут політичних досліджень Польської Академії Наук, Варшава, Польща)

Модератор: Юрій Шаповал (Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса, Національна Академія Наук України, Київ, Україна)


15 січня 2016 р.

9.00 am – 11.00 am
Робота з минулим та примирення в Україні
Оксана Шевель (Університет Тафтса, Медфорд, США)
Франк Сисин (Альбертський Університет, Едмонтон, Канада)
Ярослав Грицак (Український Католицький Універститет, Львів, Україна)

Модератор: Ігор Щупак (Український Інститут вивчення Голокосту ”Ткума”, Дніпропетровськ, Україна)

Перерва на каву

11.30 am – 1.30 pm
Робота з минулим і примирення: інші міжнародні приклади для порівняння  
Голлі Кейс (Корнелльський Університет, Ітака, США)
Ґер Дойзінґс (Реґензбурзький Університет, Німеччина)

Ютта Шеррер (Вища Школа соціальних наук, Париж, Франція)

Перерва на обід

2.30 pm – 3.30 pm
Підсумкові зуваження
Даріуш Стола (Музей історії польських євреїв, Варшава, Польща)
Марк фон Хаґен (Університет штату Арихона, США)


Конференція Німецько-Української Комісії Істориків відбувається за люб'язної підтримки:
ДААД –  Німецька служба академічних обмінів
VHD – Асоціація німецьких істориків
Фонд імені Роберта Боша
Український Католицький Універститет
Український інститут вивчення Голокосту «Ткума»
Програма єврейських досліджень ім. Джеймса Темерті, Український Католицький Універститет
Програма дослідження сучасної історії України та суспільства ім. Петра Яцика (Альбертський Університет, Львівський національний університет ім. Івана Франка, Український Католицький Універститет)